Розміщення і виробничі напрямки бджільництва

Бджільництвом у нас займаються майже повсюдно; від бджіл можна отримувати значні доходи всюди, де є природна і сільськогосподарська медоносна рослинність.

Основні виробничі напрямки

Залежно від природно-економічних умов, характеру і стану кормової бази бджільництва і співвідношення між дикорослими і культивованими медоносами бджоли можуть бути використані в різних цілях. Відповідно до місцевих природних умов колгоспні і радгоспні бджільницькі ферми в одних районах виробляють лише мед і віск, в інших використовують бджіл для запилення сільськогосподарських рослин і отримання з них меду, в ще інших – для розмноження бджолиних сімей і маток. Зустрічаються пасіки виключно напрямку опилення (в господарствах, які займаються вирощуванням огірків в захищеному ґрунті). Існує також чимало бджільницьких ферм, які не мають будь-якого яскраво вираженого виробничого напрямку. Від бджолиних сімей на таких фермах одночасно отримують продукцію (мед, віск, бджолине молочко, бджолину отруту); їх використовують для запилення сільськогосподарських медоносних культур і розмноження бджолиних сімей і маток для реалізації.

Слід мати на увазі, що провести чітку межу між окремими виробничими напрямками дуже важко, тому що в одній і  тій же зоні і навіть в одному адміністративному районі можна зустріти бджільницькі ферми, що мають різні виробничі напрямки. Тому виділяють відповідні виробничі зони з урахуванням переважання того чи іншого виробничого напрямку бджільницьких ферм. В даний час можна виділити наступні основні виробничі напрямки (зональна спеціалізація) бджільництва.

Медово-товарне бджільництво розвивається в районах, багатих природною медоносною рослинністю; основним призначенням пасік тут є отримання меду і воску. Цей виробничий напрям переважає головним чином в гірсько-лісових і тайгових районах Далекого Сходу, Сибіру, Східного Казахстану і Уралу. Медово-товарний напрямок мають багато бджільницьких ферм Волго-Вятського економічного району та деяких гірських районів Середньої Азії. Сюди ж відносяться бджільницькі ферми, що знаходяться в місцях, де поряд з багатою природною кормовою базою є сільськогосподарські медоносні культури і бджоли використовуються не тільки для збору меду, але і для запилення цих культур. Такі ферми зустрічаються головним чином в лісостепових районах, де на полях колгоспів і радгоспів висівають гречку, соняшник і деякі інші медоноси. Іноді їх включають в самостійну групу ферм медово-запильного виробничого напрямку. З огляду на те, що однак, і в лісостепових районах переважну роль в економіці бджільництва грає також виробництво меду, бджільницькі ферми багатьох таких районів правильніше відносити до виробничого напрямку медово-товарного бджільництва.

Бджільництво запильно-медового напряму зосереджено в районах інтенсивного землеробства, де на великих площах вирощують багаторічні медоносні трави, гречку, соняшник, гірчицю, коріандр, баштанні, плодові, ягідні і багато інших комахозапильних культур. Природна кормова база тут не представляє істотного значення для виробництва меду. Звідси першорядне завдання працівників бджільництва цієї зони полягає в використанні бджіл на запиленні сільськогосподарських культур. Встановлено, що вартість продукції, додатково одержуваної в таких господарствах в результаті запилення сільськогосподарських культур бджолами, в кілька разів перевищує вартість меду, зібраного ними за сезон з таких медоносів.

Бджільницькі ферми запильно-медового напряму є в багатьох колгоспах і радгоспах північно-західних і центральних безлісних районів, а також в господарствах степових районів Центрально-Чорноземної зони, України, Північного Кавказу, Нижнього Поволжя, Середньої Азії і деяких інших районів.

При використанні бджіл на запиленні насінників конюшини, люцерни, бавовнику, плодових, ягідних і ряду інших сільськогосподарських культур пасіки зазвичай не отримують хороші медозбори. Тому бджільництво запильно-медового напряму (без врахування вартості продукції, додатково отриманої з запилюваних  бджолами культур) не відрізняється високою прибутковістю. Щоб підвищити рентабельність бджільництва в районах інтенсивного землеробства, а також матеріально зацікавити працівників пасік в ефективному використанні бджіл на запиленні сільськогосподарських культур, необхідно частину витрат бджільництва відносити на вартість продукції відповідних культур. Слід також оплачувати працю бджолярів з підготовки та використання бджолиних сімей на запиленні рослин.

Бджільництво запильницького напрямку розвивається в господарствах, які займаються вирощуванням огірків в теплицях. Чисто запильницькі пасіки є в районах Крайньої Півночі і в господарствах, розташованих навколо великих промислових центрів. У зв’язку з ростом виробництва овочів в теплицях для забезпечення ними населення в осінньо-зимовий період різко зросла потреба в бджолах для запилення культур захищеного ґрунту і збільшилася кількість запильницьких пасік. Використання бджіл у тепличних господарствах дозволяє отримувати високі врожаї овочів; господарства ж звільняються від виконання трудомістких робіт по штучному запиленню цих культур. Витрати на утримання запильницьких пасік повністю відносять на вартість овочів, що вирощуються в теплицях.

Бджільництво скероване на розведення, основне завдання якого – виробництво бджолиних сімей і маток, зосереджено на Північному Кавказі і в деяких районах Закавказзя і Середньої Азії. Кліматичні умови тут сприяють отриманню в ранні терміни бджолиних сімей і плідних бджолиних маток для реалізації. Пакетних бджіл використовують головним чином для організації нових пасік і доукомплектування дрібних бджільницьких ферм. Деяка кількість бджолиних сімей в пакетах пересилається в північні лісові райони з багатою природною медоносною рослинністю, де після використання медозбору бджіл закурюють (знищують). Бджолині матки, реалізовані бджолорозвідними господарствами, призначаються для формування на пасіках нових бджолиних сімей і отримання сімей-помісей першого покоління.

Практика роботи бджолорозвідницьких радгоспів свідчить про те, що різке збільшення виробництва бджолиних сімей для реалізації може бути забезпечене за умови освоєння транспортування бджіл в безстільникових пакетах. Поставка бджіл в існуючих пакетах (зі стільниками) вимагає щорічної відбудови виключно великої кількості стільників, що є важким завданням для бджолорозвідних господарств. Крім того, стільники можуть бути джерелом поширення інфекційних хворіб бджіл.

Бджільництво комплексного напрямку розвивається в тих районах, де є відповідні умови для отримання меду, воску, вирощування бджолиних маток і пакетних бджіл для продажу, а також відчувається потреба в бджолах для запилення сільськогосподарських медоносних культур. Бджільницькі ферми комплексного напрямку зосереджені переважно в південних районах країни (Північний Кавказ, республіки Середньої Азії і Закавказзя і деяких інших районах). В економіці комплексного бджільництва не спостерігається переважання якого-небудь одного виробничого напряму: всі види продукції займають найчастіше приблизно однакову питому вагу в загальному обсязі її виробництва.

на головну