Структура і засоби виробництва пасічного господарства

Основною виробничою одиницею бджільницького господарства є пасіка, яка в залежності від розміру кормової бази і площ комахозапильних рослин складається з 100 200 бджолиних сімей. При ланковому способі догляду за бджолами розмір пасіки може бути доведений до 500-600 бджолиних сімей. Сукупність пасік, наявних в господарстві, називається бжільничою фермою. До її складу можуть входити також майстерні, зимівники, сховища стільників, складські приміщення та інші споруди. Для їх розміщення і постановки вуликів з бджолами за бджільницькими фермами закріплюють земельні ділянки.

Доцільний розмір бджільницьких ферм і пасік в господарствах визначається в кожному окремому випадку виходячи з потреби в бджолах для запилення сільськогосподарських культур і наявності кормової бази. Щоб визначити кількість бджолиних сімей для запилення оброблюваних в господарстві культур, треба знати площі, зайняті бджолозапильними культурами, терміни і тривалість їх цвітіння, а також кількість сімей бджіл, необхідну для запилення 1 га посіву або насаджень. Якщо терміни цвітіння рослин не збігаються, то розмір бджільничої ферми або пасіки встановлюють за найбільшою кількістю сімей, необхідних для запилення будь-якої культури. Припустимо, господарству для запилення 200 га саду потрібно 400 бджолиних сімей, 100 га коріандру – 200 сімей і 1000 га соняшнику – 500 сімей (цвітіння їх не збігається). В даному випадку для запилення всіх культур на бджільничій фермі досить мати 500 бджолиних сімей. При одночасному цвітінні кількох культур розмір ферми визначається найбільшою кількістю бджолиних сімей, необхідних для запилення рослин, цвітіння яких припадає на одні і ті ж терміни.

Для прикладу візьмемо сільськогосподарські культури з наступними орієнтовними термінами цвітіння.

Види медоносів Площа (га) терміни цвітіння Потрібно сімей для запилення
Плодоносний сад 300 20—30/V 600
Гречка 375 1—30/VII 750
Соняшник 1000 8/VII—10/VIII 250

Для більшої наочності це можна зобразити графічно (рис. 120). При побудові графіка на горизонтальній лінії відкладають дні і місяці, а на вертикальній – кількість сімей, необхідних для запилення.

Дані показують, що для запилення всіх наявних в господарстві сільськогосподарських культур треба тримати тисячу бджолиних сімей (найбільша потреба з 8 по 30 липня). Протягом червня всі бджолині сім’ї вільні від запилювальної роботи, і, якщо в цей час в місцях розташування пасік немає взятка, вони можуть бути вивезені на кочівлю. Після закінчення цвітіння гречки (30 липня) вивільняється 750 бджолиних сімей, а після 10 серпня – решта 250 сімей бджіл. У цей час вони можуть бути використані на зборі меду з пізньолітніх медоносів.

Визначивши потребу господарства в бджолиних сім’ях для запилення сільськогосподарських культур, необхідно з’ясувати, скільки меду можуть дати бджолам ці культури. Зазначена кормова база має приблизно наступний запас нектару в перерахунку на мед:

плодоносний сад 300 га х 30 кг = 9 000 кг

гречка 375 га х 90 кг = 33 750 кг

соняшник 500 га х 40 кг = 20 000 кг

Разом 62 000 кг (округлено)

З цієї кількості бджоли можуть зібрати приблизно 50% меду, або 31 000 кг, а в розрахунку на сім’ю бджіл – лише 31 кг (31 000 кг: 1000 сімей). Якщо вважати, що бджолина сім’я протягом року споживає до 90 кг кормового меду і, крім того, ще передбачається отримати з кожної сім’ї, припустимо, по 25 кг товарного меду, то в розрахунку на сім’ю бджіл запасів нектару в рослинах (в перекладі на мед ) має бути 115 кг. Отже, для прогодування бджіл протягом року і отримання від них товарного меду необхідно організувати кочівлю пасік на медозбір або додатково посіяти медоносні культури з таким розрахунком, щоб їх цвітіння припадало на ті періоди, коли бджолині сім’ї не використовуються на запиленні рослин.

Дещо складніше встановити розмір бджільничої ферми для виробництва меду в районах, де бджіл розташовують в основному на базі дикорослих лісових медоносів, оскільки визначити запас нектару на території пасовищної ділянки можна тільки приблизно. Для цього виявляють на території пасовищної ділянки площі, зайняті основними медоносними рослинами, і кількість гектарів кожного виду медоносів множать на відповідну медопродуктивність одного гектара (табл. 12).

Таблиця 12.

Середні орієнтовні норми медопродуктивності рослин

Україна
Акація біла 300—400 Люцерна поливна 270-300
Абрикос 25 Огіркова трава 200—300
Алича 40 Перила 40
Астра плавнева 30 Персик 20
Базилік камфорний 100 Соняшник 30—40
Гледичія 200—250 Рапс озимий 30-60
Гречка посівна 100 Слива 20
Буркун білий однорічний 500 Фацелія 300-350
Буркун білий дворічний 500—600 Фацелія пожнивна 120
Змієголовник 190—240 Бавовник 30
Кермек 50 Черешня 30-40
Конюшина червона двокосний 25 Шавлія кільчаста 400—900
Кенаф 40 Шандра 200
Коріандр 60—100 Еспарцет посівний 100-120
Кунжут 40 Еспарцет закавказький 400
Люцерна без поливу 25—50 Яблуня 20-30

Відомості про кількість гектарів, зайнятих лісовими медоносами, окремо по кожному виду рослин (липа, клен, верба та ін.) можна отримати в лісгоспі. Подальші розрахунки виконують так, як зазначено вище.

Зазвичай в лісах, багатих липою, кипреєм і іншими сильними медоносами, бджолярі розміщають на одному місці по 150-200 бджолиних сімей. У районах, де лісові медоноси займають незначну питому вагу, а основним джерелом взятка є різнотрав’я луків та інших угідь, на одному місці під час медозбору слід розміщувати 80-100 бджолиних сімей. Кількість бджолиних сімей, поставлених в одному місці, має відповідати запасам нектару, що виділяється рослинами в радіусі льоту бджіл. Якщо на одному місці розмістити бджолиних сімей більше, ніж дозволяє кормова база, то значна частина нектару може бути використана лише на корм бджолам, і господарство не отримає від пасіки товарного меду.

Щоб наблизити бджіл до джерел взятка і повністю використовувати кормову базу, необхідно бджолині сім’ї великих пасік розміщувати на час головного взятка групами по 40-60 вуликів в місцях з кращою медоносною рослинністю. Подібне розосередження бджолиних сімей дозволяє збільшити площу, з якої бджоли збирають нектар, і значно підвищити медозбір.

При розміщенні на одному місці, наприклад, 150 сімей бджоли будуть збирати нектар з рослин, які ростуть в основному на території в радіусі 2 км, що становить приблизно 1250 га. Якщо ж ці 150 сімей розташувати в двох-трьох місцях, по 50-75 сімей в кожному, то бджоли будуть збирати нектар з рослин на площі в 2-3 рази більшій, ніж у першому випадку. З огляду на це, багато бджолярів колгоспних і радгоспних пасік не тримають на одному місці велику кількість бджолиних сімей і на час медозбору ділять пасіки на кілька груп, розміщуючи останні на відстані 3-5 км одна від одної.

Правильне розміщення пасік на медозборі є важливим заходом, що забезпечує більш повне використання бджолами кормової бази і значне збільшення виходу продукції.

Стаціонарні та кочові пасіки і вибір місця для їх розміщення

За формою використання медоносних угідь пасіки підрозділяються на стаціонарні, що знаходяться весь час на одному місці, і кочові, які перевозяться до масивів квітучих медоносів на медозбір і запилення сільськогосподарських культур. До недавнього часу в багатьох районах країни пасіки носили переважно стаціонарний характер. Кожну таку пасіку розміщували зазвичай на весь пасічний сезон в населеному пункті або біля нього; при цьому бджоли збирали нектар з однієї пасовищної ділянки, яка включала в себе майже всю земельну площу, що належить даному господарству. До того ж перевезення невеликих пасік часом економічно себе мало виправдовувало.

Інше становище склалося з укрупненням колгоспів і організацією великих радгоспів. У таких господарствах посівні медоносні культури розміщуються в багатьох місцях, віддалених від постійних пасічних садиб, і для запилення цих рослин і збору меду необхідно підвозити до них бджолині сім’ї. Крім того, великі масиви природних медоносів знаходяться часто далеко за межами землекористування господарств, що пов’язано також з перевезенням пасік. В таких умовах стаціонарна форма ведення бджільництва в більшості районів вже не виправдовує себе і швидко поступається дорогою кочовому бджільництву, при якому пасіки протягом усього активного періоду життя бджіл перевозять по кілька разів до джерел взятка.

Стаціонарне бджільництво в якійсь мірі може бути виправдане лише в окремих гірсько-лісових і тайгових районах, в яких є багата кормова база, що складається з декількох видів сильних медоносів, що цвітуть у різний час. У переважній же більшості районів бджільництво є кочовим, і пасіки перевозять від масивів одних медоносів до інших. Як показує досвід багатьох колгоспів і радгоспів, кочівля пасік дає виключно велику вигоду і є необхідною умовою отримання високих зборів меду і підвищення врожайності сільськогосподарських рослин. При 2-3-кратному перевезенні бджолиних сімей продуктивність їх зростає на 100-200%; одночасно значно підвищується продуктивність праці бджолярів і знижується собівартість продукції.

При кочовому бджільництві в господарстві повинна бути центральна садиба зі зведеними на ній зимівниками, майстернями, складськими та іншими виробничими будівлями. Для розміщення кочових пасік на період медозбору підбирають тимчасові майданчики. Житлом для бджолярів служать кочові розбірні будки або брезентові намети. У них же виконуються поточні пасічні роботи, пов’язані з доглядом за бджолами. На тимчасових пасічних майданчиках встановлюють ваги для контрольних вуликів, поїлки, сонячні воскотопки.

Досвід вітчизняного і зарубіжного бджільництва свідчить про те, що при хороших шляхах сполучення та достатньому запасі стільників на центральній садибі доцільно також відкачувати мед. При такій організації пасічного господарства скорочуються витрати, в тому числі па придбання інвентарю та обладнання, і підвищується продуктивність праці. У районах же стаціонарного бджільництва кожна пасіка зазвичай має свою постійну садибу з відповідними будівлями (зимівник, житловий будинок для бджоляра, пасічна майстерня, складські приміщення і т.д.).

До визначення місця для постановки вуликів з бджолами треба підходити дуже уважно: адже від того, наскільки вдало вибрано таке місце, залежить продуктивність бджолиних сімей. Головна вимога при виборі ділянки для пасічної садиби – наявність навколо гарної кормової бази. Перевагу слід віддавати місцевості, що відрізняється великими масивами медоносних рослин, які можуть дати бджолам рясний і тривалий взяток. На тривалість медозбору впливає видовий склад рослин, що цвітуть у різний час. Тому бажано, щоб на пасовищній ділянці навесні цвіли верба, клен гостролистий, жовта акація, глід, ягідні чагарники, плодові дерева, в літній час – еспарцет, липа, гречка, соняшник, лугові медоноси і т.д. При такому поєднанні рослинності утворюється медоносний конвеєр і не буває тривалих перерв у взятку. Тим же цілям відповідає місцевість з порізаним рельєфом (яри, пагорби, низовини і т.д.); медоносна рослинність в подібному випадку цвіте неодночасно, а отже, і більш тривалий час, ніж па рівнинах. Гарні також пасовищні ділянки, що складаються з найрізноманітніших угідь (ліс, поля, луки та ін.).

Дуже важлива умова – близькість майбутньої пасічної садиби до основних джерел взятка. Треба завжди пам’ятати: чим ближче знаходяться бджолині сім’ї до масивів медоносних рослин, тим більше за день бджоли зроблять вильотів, а отже, і більше принесуть у вулики нектару. Тому пасіку краще розташовувати в самому центрі масиву медоносів або неподалік від них.

Визначаючи місце для постановки вуликів з бджолами, слід з’ясувати, чи немає поблизу пасік інших господарств. Відстань між ними визначається в кожному окремому випадку виходячи з розміру кормової бази і кількості бджолиних сімей на пасіках. Зазвичай пасіки розміщують на відстані 3-4 км один від одного. Окремі громадяни утримують належні їм бджолині сім’ї на своїх присадибних ділянках. Розміщувати вулики на землях колгоспів, радгоспів та інших державних господарств для медозбору допускається лише з дозволу цих господарств. Не можна розміщувати пасіку на перельоті бджіл іншої пасіки, тому що частина бджіл далекої пасіки при поверненні з медозбору буде залітати на пасіку, що знаходиться на перельоті, а при різкому припиненні взятка бджолині сім’ї останньої можуть піддаватися нападу з боку пролітаючих бджіл.

Велике значення має захист пасіки від вітрів, особливо панівних в даній місцевості. Холодний вітер видуває тепло через вічко і стінки вулика настільки сильно, що температура в ньому (близько стінок) буде мало відрізнятися від температури зовнішнього повітря. На підтримку тепла в таких умовах бджоли витрачають багато корму і енергії. В результаті сім’ї навесні зазвичай розвиваються значно повільніше, ніж в місцях, добре захищених від вітру. Крім того, вітер сприяє нальотам бджіл одних сімей на інші, ускладнює орієнтовні обльоти молодих бджіл і маток. У місцях, де часто дмуть вітри, бджоли стають більш дратівливими і ускладнюють роботу бджолярів по догляду за ними. Щоб захистити від вітрів пасіки, їх розміщують серед насаджень або на узліссях лісу, а також створюють навколо пасічної садиби живоплоти. Кращими є насадження, що складаються з декількох рядів густо посаджених дерев і чагарників за типом звичайних лісових смуг. Склад дерев і чагарників в таких насадженнях залежить від зони, в якій знаходиться пасіка. У них можуть входити і кращі медоноси даної місцевості і сильно колючі (наприклад, гледичія, глід) медоносні рослини. З боку панівних холодних вітрів в насадження корисно включати і хвойні породи.

Добре, коли на пасічній садибі ростуть різноманітні деревні і чагарникові рослини; вони захищають вулики від палючих променів сонця і служать орієнтирами для бджіл. За даними відділу бджільництва Кемеровської обласної сільськогосподарської дослідної станції, бджолині сім’ї, які не затінені від сонячних променів, частіше приходять в ройовий стан і недобирають до 30% меду. Бажано, щоб недалеко від обраної ділянки було водне джерело (невелика річка або струмок).

Пасічну садибу розташовують на південному або південно-східному схилі не ближче 300-500 м від великих проїжджих доріг, скотопрогінних трактів і тваринницьких приміщень. Однак до неї повинні вести під’їзні шляхи. На садибі стаціонарної пасіки споруджують всі необхідні пасічні споруди. Зимівник будують на краю садиби, в стороні від вуликів з бджолами. Для нього вибирають більш піднесене місце. Від опалювальних приміщень зимівник повинен бути не ближче 50 м. Пасічний будиночок (майстерня) ставлять ближче до виходу з пасіки, навіс для контрольного вулика – в центрі садиби; сонячну воскотопку і поїлку встановлюють на сонячному, найбільш захищеному від вітру місці. Вулики з бджолами краще розміщувати групами (по 2-3 вулика) з 5-метровим відстанню між ними. В цьому випадку скорочуються переходи бджоляра при догляді за бджолами і полегшуються навантаження і розвантаження вуликів при їх перевезенні на кочівлю.

Розмір земельної ділянки для постановки вуликів і розміщення пасічних будівель визначається з розрахунку приблизно 40 м2 в середньому на одну бджолину сім’ю. Для пасіки в 100 родин бджіл досить мати ділянку розміром не більше 0,4 га.

Основні і оборотні фонди

Всі засоби виробництва (фонди) поділяються на основні та оборотні. До основних фондів в бджільництві відносяться зимівники, житлові та складські приміщення, майстерні, транспортні засоби, робоча худоба, плодові насадження на пасіках, інструменти та інвентар, що служать більше одного року (вартість понад 50 руб.). До складу оборотних фондів входять бджолині сім’ї, вулики, а також малоцінний інвентар та інші предмети, які служать менше одного року (незалежно від їх вартості) або коштують менше 50 руб. за одиницю (незалежно від терміну їх служби). Крім того, до оборотних засобів відносяться кормові та страхові запаси меду (цукру), нуклеуси з запасними матками, вощина, воскова сировина, тара для меду, спеціальний одяг і т.д.

Основні засоби постійно зношуються, приходять в непридатний стан і з часом повинні бути замінені новими. Вартість основних засобів протягом терміну їх служби переноситься частинами у вигляді щорічних амортизаційних відрахувань на витрати бджільництва і відноситься на собівартість готової продукції. Для зимівників, майстерень та інших виробничих приміщень, в залежності від матеріалів, з яких вони побудовані, щорічні амортизаційні відрахування зазвичай складають 5-8% їх балансової вартості.

Вартість оборотних фондів погашається (переноситься на собівартість продукції) в два прийоми: під час вступу їх на пасіки – в розмірі 50% і при вибутті (списання) за непридатністю – інші 50%. Виняток становлять вулики: їх знос переноситься на продукцію бджільництва частинами по 8% балансової вартості на рік. Малоцінні предмети вартістю до двох рублів за одиницю, а також вощина і інші матеріали списуються на бджільництво в міру їх передачі зі складу на пасіки.

На кожній фермі і пасіці найбільшу питому вагу в загальній сумі всіх коштів виробництва займає вартість бджолиних сімей. Важливо, щоб бджолині сім’ї були повноцінними і мали необхідні запаси корму і стільників. Сформовані протягом сезону нові бджолині сім’ї в кінці року переводять в число основних родин і вартість їх включають в оборотні фонди. Такі сім’ї теж повинні бути сильними (восени бджоли в них повинні займати не менше 9 вуличок). При формуванні бджолиних сімей особливу увагу звертають на забезпечення їх стільниками в розмірі не меншому встановленої норми. Необхідно, щоб зі збільшенням загальної кількості сімей забезпеченість пасік стільниками в перерахунку на одну сім’ю бджіл постійно зростала.

Велику питому вагу в засобах виробництва кожної бджільничої ферми займає вартість вуликів. Для скорочення частки витрат, пов’язаних з їх придбанням і ремонтом, вулики необхідно постійно утримувати в хорошому стані; своєчасним ремонтом і фарбуванням можна значно продовжити термін їх служби.

Пасічні споруди

На більшості пасік, за винятком деяких південних районів, де бджоли зимують на відкритому повітрі, зазвичай є приміщення для зимівлі бджіл. Крім того, на пасіках будують майстерні для виконання в них різних робіт, зберігання стільників і іншого майна, житлові приміщення для бджолярів, а також розбірні будиночки, які використовуються при виїздах з бджолами на кочівлю. Іноді доцільніше будувати приміщення не на кожній пасіці, а на центральній садибі бджолоферм. У ряді випадків значно вигідніше перевезти бджолині сім’ї на центральну садибу, ніж утримувати, наприклад, кілька зимівників і забезпечувати їх охорону протягом 5-6 місяців в році. Крім того, зведення більш місткого зимівника обходиться значно дешевше, ніж декількох невеликих. В даний час накопичено достатньо даних, що підтверджують хороші результати утримання бджіл в зимівниках місткістю на 500-800 бджолиних сімей і більше. Горищні приміщення таких зимівників можна використовувати для зберігання запасних стільників, інвентарю, вуликів, других корпусів і т.д.

У тому випадку, коли пасіки розміщені на далекій відстані від центральної садиби і перевезення бджіл до цього місця пов’язане з великими труднощами, на них будують всі необхідні приміщення з розрахунком подальшого збільшення кількості бджолиних сімей на пасіках.

Вулики і бджолиний інвентар

Загальна потреба в нових вуликах до сезону наступного року складається з потреби в них для виконання плану приросту бджолиних сімей і заміни старих вуликів, які прийшли в непридатність. Кількість вуликів, які повинні бути замінені новими, визначають по фактичному стану вуликів пасіки. Термін служби вуликів при своєчасному їх фарбуванні та ремонті визначається в середньому 12-13 роками (на стаціонарних пасіках досягає 20 років). Виходячи з цього, щорічно на пасіці слід замінювати приблизно 8% загальної кількості вуликів. Доцільно все ж до майбутнього сезону підготувати їх трохи більше, тому що вони можуть знадобитися для перевиконання плану приросту бджолиних сімей.

Щоб робота бджоляра протікала нормально і досить продуктивно, на пасіці треба мати повний комплект бджільничого інвентарю та обладнання. Приблизна кількість інвентарю та матеріалів для пасіки, яка налічує 100-150 бджолиних сімей, приведено в таблиці 13.

Таблиця 13

Потреба в бджільничому інвентарі та матеріалах пасіки в 100-150 бджолиних сімей

Назва інвентаря Кількість Назва інвентаря Кількість
Сітки лицьові 3—4 шт. Скріпи (для скріплення вуликів на час перевозки) 100-150 шт.
Халати 3—4 шт. Арматура сонячних воскотопок 1—2 шт.
Димарі 2—3 шт. Парові воскотопки або воскопреси пасічні 1 шт.
Стамески пасічні 2—3 шт. Поїлки для бджіл 1—2 шт.
Ножі пасічні 3—4 шт. Стіл для розпечатування меду 1—2 шт.
Скребки пасічні 2—3 шт. Медогонки чотирирамкові 1 шт.
Кліточки маточні 30-50 Станок для виготовлення матів 1 шт.
Ковпачки маточні 20—30 Ваги для контрольного вулика 1—2 шт.
Дошки-лекала
(для навощування рамок)
2—3 шт. Візок або тачка 1—2 шт.
Лекала для збивання рамок 2—3 шт. Паяльна лампа 1—2 шт.
Катки комбіновані
(для навощування рамок)
2—3 шт. Палатки брезентові 1—2 шт.
Щітки для змітання бджіл 2—3 шт. Рамочний дріт (на рік) 1,5—2 кг
Роївні 5-10 Рамочні цвяхи (на рік) 2—3 кг
Кормушки 50-75 Термометри 2 шт.
Решітки роздільні 20-30 Психрометри 2 шт.
Діркопробивачі 1-2 Вощина 60—90 кг
Ящики для переносу рамок 2—3 шт. Подушки для утеплення гнізд 100—150 шт.
Робочі ящики 2—3 шт. відстійники для меду (місткістю по 400—500 кг) 3—5 шт.
Ситечка (фільтри) для проціджування меду 2—4 шт.

На бджолофермах, які об’єднують по кілька пасік, не обов’язково тримати весь комплект бджільничого інвентарю па кожній з пасік. Зокрема, для ферми з 10-20 пасік доцільніше придбати один більш потужний прес, ніж мати 10-20 воскопресів меншої продуктивності. При наявності одного потужного преса, встановленого на центральній садибі, можна значно зменшити витрати праці на переробку воскової сировини, збільшити вихід воску і підвищити його якість.

Визначення потреби пасік в вощині

Щоб визначити потребу пасіки в вощині, підраховують, скільки стільників протягом сезону має бути відбудовано для заміни старих, збільшення запасу стільників для основних сімей і укомплектування гнізд нових сімей. На кожну бджолину сім’ю, яка міститься в лежаку або двокорпусному вулику, треба мати не менше 24 гніздових рамок, а при однокорпусному утриманні – 12 гніздових і 24 магазинні рамки, в багатокорпусному вулику 40-60 стільників. Щорічно слід замінювати в двокорпусних вуликах і лежаках по шість стільників, а в однокорпусних – по чотири гніздових стільника. Крім того, рекомендується щорічно замінювати 10% всіх магазинних стільників.

Для прикладу розглянемо визначення потреби в вощині пасіки в 100 родин при утриманні бджіл у двокорпусних вуликах з планом приросту, рівним 20%. До кінця року на цій пасіці повинно бути 120 бджолиних сімей і 2880 стільників (24 стільника X 120 сімей). На початок же поточного року на пасіці було 2400 стільників, з яких протягом сезону має бути вибраковано 25%, тобто 600 стільників (2400: 4). Таким чином, на пасіці залишається 1800 придатних стільників і бракує 1080 стільників до повного комплекту (2880-1800); стільки стільників і має бути відбудовано в поточному році. Якщо вважати, що в 1 кг вощини міститься 16 аркушів, то річна потреба в ній складе приблизно 68 кг (1080 16).

на головну